Іноді час можна зупинити не кнопкою «паузи», а камерою. Фільм «Стрічка часу» Катерини Горностай саме так і зробив: зібрав фрагменти життя, де війна, школа і дитинство живуть поруч. Глядачі спочатку думають, що дивляться урок, а потім розуміють — то історія про виживання духу.
Про що фільм Катерини Горностай «Стрічка часу» і у чому суть стрічки
Зйомки почали у 2022 році, коли війна змусила українських вчителів і школярів шукати нові способи навчання. Режисерка з командою фіксувала звичайні уроки у школах Києва, Харкова, Миколаєва та Львова. Камера спостерігала за тим, як діти вчаться під звуки сирен, а вчителі проводять заняття у сховищах.
Сюжет документального фільму «Стрічка часу»
Кінокамера входить у класи, де вчителі тримають увагу дітей під час тривоги. Глядач бачить, як учні виконують завдання у підвалі, грають у перервах і дивляться на вчительку, яка читає вірш у темряві. Кожен епізод створює враження живого часу, що розтягується між небезпекою та навчанням.
Далі кадри переходять у міські простори: порожні двори, вікна з мішками, зошити з плямами свічкового воску. У фіналі фільм зводить усі історії до одного ритму — українська школа працює, поки б’ються серця. Тиша після останнього кадру залишає відчуття, що камера записала не лише уроки, а й надію.
Хто робив документальний фільм «Стрічка часу»
У центрі фільму — атмосфера уроків, де поруч із підручниками лежать аптечки, а поруч із дошкою стоїть генератор. Матеріал знімали протягом року, збираючи історії без постановки. Усі події подані хронологічно, щоб показати, як освіта перетворюється на доказ стійкості.
Проєкт створено спільно Україною, Францією, Люксембургом і Нідерландами. Катерина Горностай продовжила власну тему спостереження за підлітками, почату у «Стоп-Землі», але цього разу обрала документальний жанр. Команда працювала у польових умовах, часто без освітлення та звукових студій, щоб передати автентичність кадрів.
| Посада | Ім’я |
|---|---|
| Режисер | Катерина Горностай |
| Сценарист | Катерина Горностай |
| Оператор | Олександр Рощин |
| Монтажер | Нікон Романченко |
| Продюсери | Ольга Бесхмельніцина, Наталія Лібе́т |
| Копродюсери | Marianne Slot, Guido Schwab |
| Країни виробництва | Україна, Франція, Люксембург, Нідерланди |
Під час зйомок у школі Миколаєва команда випадково залишила камеру увімкненою, коли вчителька розповідала учням казку для заспокоєння. Саме цей момент увійшов у фінальний монтаж і став одним із найзворушливіших епізодів фільму.
Участь фільму «Стрічка часу» у Берлінале та нагорода
Фільм Катерини Горностай увійшов до основного конкурсу 75-го Берлінського кінофестивалю, що стало подією для українського кіно. Востаннє українська картина брала участь у цьому розділі у 1997 році. Прем’єра пройшла у лютому 2025 року у залі Berlinale Palast, де показ зібрав повну аудиторію та десятихвилинні овації.
Журі відзначило фільм спеціальним призом за художнє бачення документальної форми. Критики виділили точність монтажу, делікатну режисуру та силу емоцій без слів. Після Берлінале картину запросили на фестивалі у Карлових Варах і Локарно, що підкріпило її міжнародний статус.
Цікаві факти про фільм «Стрічка часу»
Зйомки тривали рік, а викладачі працювали перед камерою без сценарію. Усі епізоди створювали атмосферу справжнього шкільного життя, де реальні події замінювали вигадані сцени. Команда знімала матеріал у різних регіонах, зберігаючи живу українську мову та природний ритм повсякденності.
- Діти знімали власні короткі відео, що увійшли до фінального монтажу.
- Частину сцен відзняли під час дистанційних уроків.
- Звукову партитуру створював Микола Сосновський.
- Монтаж тривав понад сім місяців.
- Прем’єрний показ супроводжував виступ оркестру Берлінської філармонії.
- У роботі брали участь оператори з різних областей України.
- Команда використала лише природне освітлення.
- Частину гонорарів передали на освітні ініціативи для дітей.
Фільм «Стрічка часу» зворушив аудиторію щирістю і відвертістю. Глядачі сприйняли його як хроніку стійкості, що говорить мовою звуків, поглядів і коротких пауз. Після показу у Берліні багато критиків написали, що ця робота здатна стати документом епохи, який дивляться мовчки й пам’ятають довго.