Медицина змінюється, але лікар залишається персонажем між життям і невідомістю. Саме тому історії про лікарів і пацієнтів будуть смішними доти, доки люди хвилюються за здоров’я. І кожен анекдот – це спосіб повернути собі контроль, хоча б на рівні сміху.
Українські анекдоти про лікарів або чому сміються над медиками
Перші згадки про осіб, які лікують, трапляються ще в скіфських літописах та києворуських хроніках. У 1075 році Ярослав Мудрий скликав у Києві зібрання цілителів, яких називали «лекарі». Часто вони поєднували знання зілля з християнськими практиками – свічкою, молитвою, постом. І вже тоді народ почав вигадувати усмішки про їхні методи.
Смішні анекдоти про медиків або звідки взялась традиція жартів
Люди почали сміятись із лікарів не через зневагу, а через страх. Медична допомога довгий час була болючою, сумнівною й недешевою. Гумор перетворив страх на сміх і допомагав психологічно пережити невідомість.
– Та що ти таке кажеш?! І де можна підчепити таку хворобу?
– Кому як…
– Тобто?
– Пацієнтам боляче, а мені ні.
– А ви прокидайтеся в обід.
Лікар юристу:
– Скажіть, чому у вас ніхто не питає поради, коли ви не на роботі? Як вам це вдається?
Юрист:
– Якщо в мене хтось просить поради, я даю її, але потім надсилаю рахунок.
Лікарю дуже сподобалася ця ідея. Але наступного дня він отримав рахунок від юриста.
— Для початку дуже навіть непогано… Однак на майбутнє запам’ятайте, що по попці треба плескати дитину, а не її матір!
Раптом із задніх рядів п’яний крик:
-Люди! У залі є лікар?!!
Глядачі переглядаються,
артисти зупинили спектакль.
Голос з передніх рядів:
-Так, я лікар, що трапилося?
Знову п’яний голос із задніх рядів:
– Колега, погодьтеся-охуюючий спектакль!
Найперше джерело таких жартів – народна балачка. У сільських оповідках лікарі часто з’являються або як генії, або як кумедні самоуки. Згодом цей типаж перекочував у фейлетони, сценки і сатиричні колонки в газетах ХХ століття.
Психологічне пояснення чому жартують про лікарів
Зиґмунд Фройд у своїй праці «Гумор» (1927) писав, що цей механізм дозволяє людині зберегти гідність навіть перед болем або приниженням. За його словами, «гумор представляє собою піднесення над обставинами… суть у збереженні непохитності й свободи духу там, де зазвичай панує страждання» (The Standard Edition of the Complete Psychological Works of Sigmund Freud, Volume XXI).
У діалозі між лікарем і пацієнтом існує психологічна нерівність. Один володіє знаннями й рішенням, інший – залежністю й вразливістю. Жарт знімає напругу, повертає відчуття контролю, дозволяє людині знову відчути себе суб’єктом.
Американський психіатр Стівен Берґман у сатиричному романі «The House of God» показав, як самі лікарі створюють гумор для захисту від вигоряння. Іронія й сарказм у медичному середовищі рятують не менше, ніж процедури.
Прикольні анекдоти про пацієнтів
Цинізм у діалогах працює тільки тоді, коли за ним стоїть сильна акторська подача і точна режисура. Саме таким став серіал House M.D. (режисер Браян Сінґер, 2004), де кожен пацієнт – персонаж із драмою, якою можна жартувати на межі. Це і створило нову естетику медичного гумору, де сміх – засіб виживання.
– Ти чого тут лежиш?
– Та ось… завмагом працюю, тільки товар наліво відправив, а тут податкова, ось і прикинувся …
А ти?
– А я зав. базою … Теж товар туди-сюди – податкова, ось і я тут відлежуватися.
А Петро з інсультом зовсім ніякий.
– А ти де працюєш?
Той ледве-ледве, з натягом …
– На кладовищі … трунар я …
– Ну і що?
– Ви не уявляєте … Несуть труну, чорна, лакована, по мінімуму 5 штук баксів, а в ньому лежить мужик в костюмі з голочки, пальці всі в гайках, зуби – всі золоті, шия – в ланцюгах … збоку телефон крутезний…
– Ну, і …?
– День не сплю, другий, третій … На четвертий зважився.
Відкопую, піднімаю кришку труни, а він, курва, посміхається усіма своїми 32-ма зубами, і каже:
– СБУ, КОНТРОЛЬНЕ ПОХОВАННЯ …
– Звичайно, але тільки анальним.
– Ну, моя Галя якось не дуже це схвалює…
– А при чому тут Ваша Галя?
– Цікаво, і що вони вам говорять?
– Вони не говорять, вони кричать – “досить, с*ка, курити в туалеті!»
– Та це дантист кричав коли я йому палець прикусив 😀
Лікар оглянув дитинку, думає, потім каже:
– Мамо, роздягайтеся.
– А мені навіщо?
– Простіше нового зробити, чим цього лікувати…
– У ну, будь ласка, по докладніше?
– Лежу я зовсім гола на людному пляжі, а море до країв наповнене борщем!
– Ми його втрачаємо! Ми його втрачаємо! Ми його втратили …
Голос згори:
– Все в порядку, ми його прийняли.
– Так… Дивлюсь.. Ага – вам потрібно пополоскати горло!
– Ну так поласкайте мене!
У фільмі «Спіймай мене, якщо зможеш» (Catch Me If You Can, режисер Стівен Спілберґ, 2002) герой Леонардо Ді Капріо видає себе за пілота, юриста і навіть лікаря. Його успіх базується на впевненому тоні і чистій сорочці. Саме в цьому полягає механіка медичного обману – достатньо переконливо виглядати. Такі історії й провокують анекдоти, в яких пацієнт вірить у все, крім правди.
Дотепні анекдоти про хірургів
У комедійному серіалі «Парки і зони відпочинку» (Parks and Recreation, режисер Майкл Шур, 2009) один із персонажів працює в медичному підрозділі муніципалітету.
Санітарка з виглядом апатії та інструкціями з шоломом у ліжку уособлює абсурд медичної бюрократії. Саме таке подання створює ґрунт для жартів, де хірург оперує не скальпелем, а папкою з актами.
– Лікарю. Я попісяти не можу…
– А я до чого ? Ідіть до уролога !
– Я там був коли не міг висякатись – він мене до вас послав…
– Ну показуйте ваше “хазяйство” ! Мужик зняв штани – а там пісюн на вузлик зав*язаний. Лікар розсміявся і розв *язав. Мужик почав сцяти. Сцить і сцить. Сцить і сцить. Лікар вже на стіл заліз. На кінець той перестав.
– Хух ! Дякую лікарю. Знаєте? Я ще покакати не можу…
– НА Х,,Й !!! НА Х…Й !! ДО ТЕРАПЕВТА !!!
Хірург – анестезіологу:
– Чому пацієнт ще в свідомості?
– Тому що ви в нього ще скальпель НЕ встромили!
– Хлопці, я вставив людині акулячі зябра, вона дихає під водою. Коротше, Іхтіандр вийшов! Як, а?
– А я пришив людині бичачі яйця! Про ефект я навіть розповідати не буду!
– Дурниця все це! Ось хто-небудь з вас намагався вставити мозок білявки в голову курки, та ще так закріпити, щоб він там не бовтався?
– Скальпель.
– Будь ласка.
– Ріжемо, хлопці, ріжемо … Ножиці!
– Будь ласка.
– Відрізаємо, хлопці, відрізаємо … Лопату!
– А лопату навіщо ?!
– Закопуємо, хлопці, швиденько закопуємо! …
– Ну, якщо хороший, то через “і”.
Симпатична патологоанатом розсміялася і закинула ногу за ногу.
От така ось дурна, безглузда смерть!
У серіалі «Інтерни» (режисер Максим Пежемський, 2010) образи хірургів перетворено на фарс. Кожен персонаж – гіпертрофований типаж, а операційна – сцена для імпровізацій з різаками. Така подача дозволяє висміяти страхи пацієнтів, не порушуючи табу, і трансформує тривогу в гротеск. Саме тому анекдоти про хірургів схожі на театральні репризи – короткі, нервові й рятівні.
Медична тема завжди торкається страху, тілесності й довіри – а гумор перетворює все це на безпечну дистанцію. Анекдоти про лікарів, хірургів і пацієнтів тримають баланс між болем і сміхом, абсурдом і реальністю. Саме тому навіть найкоротший жарт у білому халаті звучить точніше за довгу консультацію.